Любов Борисенко

На календарі весна. Але березень не радує сонечком. То сніжку подарує, то дощику холодного лине. Ось і сьогодні: сірий і мокрий день. Думалось, нічим не можна запалити душу, підняти настрій. Але, дякую Богу, тільки думалось. Навіть і такого не по-весняному зимного дня, можна потрапити в квітучий сад на нашій Коропщині. 
Сьогодні члени РТК «Первоцвіти Коропщини» відвідали Черешенську спеціалізовану школу. Я свідомо не можу вжити в даному випадку слово інтернат, бо воно зовсім недоречне, не відповідає побаченому. А побачили ми «черешенський сад». І хоча черешні ще не цвітуть, але Черешеньки квітли дитячими посмішками, поезією, що лилась із дитячих вуст, учнівськими вишивками та іншими доробками, майстерно виготовленими дитячими вмілими рученятами, кімнатними рослинами, що створюють справжній зимовий сад. 
А запросила нас в Черешеньки колега по перу, творча людина, вчителька української мови та літератури цієї школи, Віта Василівна Карпушкіна. Разом зі своїми вихованцями вона підготувала урок, присвячений літературі рідного краю. Емоції від почутого, побаченого зашкалюють, почуття переповнюють душу. Учні читали вірші, прозу місцевих авторів, навіть інсценізували твори. Не буду кривити душею, приємно слухати, коли читають твою поезію. Та ще й так майстерно. Потім і самим авторам надали слово. Ми читали свої вірші, дарували дітям книги. Валентина Анастасіївна Городня прочитала одне зі своїх гумористичних оповідань, яке викликало у всіх присутніх щирий сміх. Був і запашний чай зі смаколиками, яким пригощали господарі бажаних гостей. Ми теж не залишились в боргу: вихованці отримали солодкі подарунки. А потім… А потім директор Олена Олегівна Лагошна подарувала гостям ознайомчу екскурсію. І знову емоції зашкалюють. Ошатні коридори оригінально оформлені, вражають доглянуті кімнатні рослини. Класні кімнати оснащені сучасними засобами навчання. Викликала величезне захоплення тренажерна зала. Вразила актова зала. Такій можуть позаздрити навіть будинки культури. Вихованці та вчителі бережуть традиції українського народу. На кожному кроці відчуваєш: це Україна. Прекрасно оформлена світлиця. Стіна стилізована під давнину: рельєф над дверима, що ведуть до світлиці, імітує солом’яну стріху української хатини. Обабіч дверей — тин із глечиками. Багатий експонатами шкільний музей. Новенькі меблі ще пахнуть фарбою, зручні м’які світлі фотелі так і ваблять присісти. А коли відвідали примішення для дошкільної групи, переконалися: слово інтернат, що доповнює назву школи, таки треба відкинути. Ну ніяким боком воно не підходить. І пригадала дитинство, коли за будь-яку провину, за отриману двійку батьки лякали інтернатом. Нарешті я побачила ось цей інтернат. Не могла подумати навіть, що так може бути. Що є такі школи в нашому районі. На своєму вчительському віку відвідала чимало шкіл на Коропщині, бувала в чернігівських школах. Але таку школу сьогодні побачила вперше. Коли поверталися додому, в автобусі ділились враженнями, вихлюпували свої емоції, що лились через край.
Вже вдома, а все ще живу враженнями від узстрічі з оазою краси, добра, щирості, людяності, від захоплення сімейною атмосферою, затишком. Нехай же квітнуть Черешеньки буйно і яскраво у всі пори року, милують своїм цвітом, як ті різнобарвні фіалки, отримані нами в подарунок від нових друзів. 
Світлини Любові Борисенко та Василя Кирилюка.