ЧЕКАЄМО ВЕСНУ

Зима. Одноманітність, білизна,

Земля у спокої дрімає

І гір високих сніжна крутизна,

Але у цім життя немає.

Хоч казка є і справжнє диво є,

І ми зими чекаємо охоче.

І любимо, як стежечка снує

Серед снігів, як хтось протопче.

Дивує інею дзвінка краса,

Легких сніжинок чисте диво.

І різні ще зимові чудеса,

Бо взимку й справді так красиво!

Але, на жаль, стомилася душа,

Бо в цій красі тепла немає.

Тому не дам за зиму ні гроша,

То ж хай потроху відступає,

А йде весна, прокинеться земля,

Все зазвучить, зазеленіє.

Чарівним цвітом вкриються поля,

Глибоке небо засиніє.

І задзвенять пісні під небеса,

Чарівні звуки розіллються.

Розквітне взимку приспана краса,

Нові рослинки розів’ються,

Все оживе, пробудиться від сну,

Пейзажі зміняться за днину…

Тому ми так чекаємо весну.

Вона ж пробуджує людину.